твір-роздум на тему:з якою метою т.г.шевченко у своїх творах звертається до історичних постатей.

Т. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено. Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.В основі творів фольклорно-історичної течії лежать народні думи, історичні пісні, така ж романтична «История русов»; їхні героїзовані персонажі по-різному поєднані з інонаціональними фольклорними та літературними типами (оссіанівським, гайдуцьким, ідеалізованим козацьким української школи в польській літературі, байронічним тощо). Не йшлося про художнє дослідження минувшини, а про її міфологізацію — вираження національного духу, створення українського національного міфу заради пробудження національної самоповаги або хоча б національної туги за минулим. Значним прогресом були спроби створення історичної поеми, навіть епопеї, без якої не мислилася жодна повновартісна національна література («Україна», лише розпочата Кулішем, 1843; поема в стилі народного героїчного епосу «О Наливайку» М. Шашкевича, 1834; драматична поема «Богдан» Є. Гребінки, поема М. Максимовича «Богдан Хмельницкий», 1833, ряд менших форм, де змальовано невеликі епізоди тощо). Предметом зображення в них були героїчні постаті й події рідної історії — постаті романтизовані, часом не без елемента містики в дусі З. Красінського, Ю. Словацького, А. Міцкевича або фольклорно-стилізовані.