Висловіть своє судження про проблему духовного випробування людини та її моральної стійкості у творах письменників та в нашому житті. Пожалуста, помогите!!!! Срочно!!!Завтра здавать!!!!!!!

Я думаю, що оповідання Олдриджа Джеймса «Останній дюйм» – це історія про те, як важливо, щоб діти й батьки розуміли й любили один одного. Головні герої оповідання – батько й син. Батька кличуть Бен. Він був пілотом, але втратив роботу. А саме головне, мені здається, що він втратив свою сім’ю. Його дружина залишила його, тому що не могла жити в Аравії, де Бен працював. Вона виїхала на батьківщину. А його десятилітній син залишився з ним тільки тому, що Джоанна вирішила не забирати його із собою: він був їй не потрібний. «Так він і залишився ні із чим, якщо не вважати байдужої дружини, який він не був потрібний, так десятилітнього сина, що народився занадто пізно й, як розумів у глибині душі Бен, чужого їм обом – самотньої, неприкаяної дитини, що у десять років почував, що мати їм не цікавиться, а батько – стороння людина, різкий і небагатослівний, не знаючий, про що з ним говорити в ті рідкі хвилини, коли вони бували разом».

Мені дуже шкода хлопчика. Я думаю, що це занадто важко для дитини – з дитинства почувати й думати, що ти нікому не потрібний, навіть своїм батькам. Хоча Бен іноді й пробував стати ближче до свого сина, звичайно це ні до чого не приводило. Так, один раз він навіть хотів навчити Дэви літати:

«Бен якось спробував повчити хлопчика керувати літаком, і хоча син виявився дуже тямущим і досить швидко засвоїв основні правила, кожний окрик батька доводив його до сліз…»

Я думаю, що Бен просто не любив свого сина. Він завжди мріяв, що заробить грошей і поїде в Канаду в пошуках роботи. А його відправить до матері в Нову Англію. Мені здається, що коли дитини люблять, то не прагнуть позбутися від нього, як тільки з’явиться можливість. І от коли старому льотчикові запропонували роботу, він вирішив взяти із собою сина. Бен повинен був зняти для телекомпанії акул під водою, у їхній рідній стихії. Знімати треба було в Акулячій бухті, на Червоному морі. Коли вони летіли до бухти, то бачили навколо на багато кілометрів тільки пустелю: «Усе було недвижимо й мертво. Сонце випалювало тут усяке життя, а навесні на тисячах квадратних миль вітри здіймали на повітря маси піску й відносили його на ту сторону Індійського океану, де він і залишався навіки на дні морському». От у якім небезпечному місці вони повинні були приземлитися: якби в них раптом зламався літак, то вони б загинули

Під час польоту Бен пошкодував, що взяв сина із собою: він уже не вірив, що вони зможуть полюбити один одного. Коли вони приземлилися, батько як і раніше розмовляв із сином різким тоном. «Бен знав, що тон у нього різкий, і завжди дивувався сам, чому він не вміє розмовляти із хлопчиком». Я думаю, що це тому, що він не займався вихованням дитини з дитинства: «Коли дитина народилася, почав ходити, а потім ставав підлітком, Бен майже постійно бував у польотах і подовгу не бачив сина…». Коли Бен почав спускатися під воду знімати акул, те спочатку все йшло добре. Але в другий раз скоїлося ихо. Коли він прив’язував принаду, то вимазався кров’ю, і акула напала на нього. Бен відбивався як міг і зрештою врятувався, зміг вибратися на берег. Він був живий, але його руки й ноги були изранени, і він втратив багато крові. Вибравшись, він знепритомнів, а коли отямився, то зрозумів: «справи його зовсім погані. Але відразу зрозумів, що треба щось робити: якщо він умре, хлопчик залишиться один… Єдиною надією врятувати хлопчика був літак, і Дэви прийде його звістки. Не було ні іншої надії, ні іншого виходу». Я думаю, що тут він надійшов як теперішній чоловік. Він, минаючи кров’ю, зробив всі, щоб урятувати сина. Бен довго заспокоював хлопчика. Спочатку він спробував прикрикнути на нього, але потім зрозумів, що син і так дуже наляканий, і з ним треба говорити спокійно й ласкаво. Бен керував Дэви, коли той перев’язував його й тяг до літака. Коли вони добралися до машини, батько, щоб побадьорити його, сказав:

- У житті можна зробити все, що завгодно, Дэви.

Так він готовив сина до думки, що той зможе вести літак. Коли вони забралися в кабіну, хлопчик уже перестав боятися й під керівництвом тата підняв машину в повітря. Після зльоту, коли його батько знепритомнів, Дэви виявився на великій висоті за штурвалом літака зовсім один. Йому було дуже страшно, і в цьому немає нічого дивного: йому адже було всього десять років. Але він був схожий по характері на свого батька – сильний духом і сміливий: «Залишившись один на висоті в три тисячі метрів, Дэви вирішив, що вже ніколи більше не зможе плакати. У нього на все життя висохнули сльози». Так дитина стала зовсім дорослим